Чи пам’ятає людина, у якому віці почала усвідомлювати себе хлопчиком чи дівчинкою? Психологи стверджують, що процес гендерної ідентифікації починається буквально з моменту народження дитини. Формування психологічної статі дитини залежить не лише від біологічного чинника, а й від соціального середовища, у якому вона розвивається. Сім’я завжди була і буде першим соціальним середовищем, яке визначає ціннісні орієнтації дитини.
Як правило, під впливом близьких родичів дитина усвідомлює, яким має бути хлопчик, а якою – дівчинка, чим вони мають цікавитися, якій діяльності віддавати перевагу. Так дитина отримує на майбутнє орієнтири щодо виконання у житті певної статевої ролі – чоловічої чи жіночої.
Крім сім’ї, на формування ціннісних орієнтирів дитини впливають заклади освіти, групи однолітків, відповідні засоби масової інформації, «значимі інші».
Специфіка пізнавального розвитку дівчаток і хлопчиків потребує диференційованого підходу до них під час організації пізнавальної діяльності. Так, у хлопчиків зазвичай переважає зорове сприйняття, у дівчаток – слухове.
Дівчатка потребують детальнішого пояснення завдань, ніж хлопчики, для яких достатньо лише вказівки щодо принципу їх виконання.
У розвитку просторового мислення, формуванні навичок роботи з конструктором хлопчики зазвичай випереджають дівчаток. Тому доцільно активізувати розвиток просторового мислення у дівчаток під час спільної з хлопчиками конструкторської діяльності.
Під час занять вихователям не слід завжди вимагати повної відповіді від хлопчиків: у них швидкість мовлення (кількість слів, промовлених за одиницю часу) менша, ніж у дівчат. Не варто також вимагати від хлопчиків під час відповіді дивитися в очі педагогу. Адже це «жіночий» тип поведінки. Дівчатка зазвичай дивляться в очі педагогу, не відволікаються, кивають головою, шукають підтвердження правильності своєї відповіді, а хлопчики – дивляться вниз або в сторону, шепочуть собі під ніс, але це не означає, що вони не думають і не шукають рішень.
Особливу увагу на заняттях з розвитку мовлення варто приділяти читанню літературних творів та етичним бесідам за їхнім змістом. Образи героїв не лише мають бути художньо виразними й емоційно привабливими, а й демонструвати полярні еталони поведінки (боягуз – герой, працьовита – ледача тощо). Саме зміст художніх творів сприяє формуванню уявлень дітей про ідеали сімейних відносин.
Дуже важливо, щоб вихователь усвідомлював особливості «жіночого» оцінювання дітей. Зазвичай за однакових умов від педагога-жінки хлопчики частіше отримують негативні відгуки, ніж дівчатка. Це може призвести до формування у хлопчиків заниженої самооцінки. Дівчаткам важливо, як (у якій формі, яким тоном) їх оцінили, а хлопчикам – що саме в їхній діяльності було оцінено.
Гендерний підхід передбачає відповідність методів керівництва іграми їх змісту і специфіці ігрової діяльності дітей різної статі. Необхідно задовольняти потребу хлопчиків у змаганнях і перемозі. «Перемогла дружба»- це не для них. Хлопчики старшого дошкільного віку потребують ігор, які сприяють становленню мужності. Це ігри з великою кількістю учасників, чіткою ієрархією «домінування – підпорядкування», конкуренцією і високим рівнем підпорядкування спільній меті, застосуванням фізичної сили у боротьбі за лідерство тощо. Дівчаток цікавлять ігри з меншою кількістю учасників, невисоким рівнем підпорядкування спільній меті. Лідерство дівчатка здобувають у перемовинах, а не силою.
Дуже важливий аспект гендерного підходу до керівництва ігровою діяльністю дітей – збагачення змісту ігор, у яких діти відпрацьовують модель поведінки, що відповідає їхній статі. У таким іграх діти ідентифікують себе з дорослими. Складність у тому, що вихователям-жінкам ближчі ігри сімейно-побутової тематики, у яких роль тата явно недостатня, а у “хлопчачих” іграх («у індіанців», «у війну» тощо) жінки бачать причину безглуздої біготні, агресивності і ставляться до них негативно. Необхідно розповідати і хлопчикам, і дівчаткам про суспільні та виробничі сфери зайнятості чоловіків, допомогти усвідомити їх значимість у сім’ї. Вихователю не слід усуватися від керівництва військовими іграми. Він має розширювати тематику ігор героїчного змісту – “Ковбої”, “Космонавти”, “Богатирі”, «Пожежники”, “Рятівники” тощо. Саме під час таких ігор хлопчики вчаться бути сміливими, безстрашними, долати труднощі. Роз’яснюючи дітям хід військових і героїчних ігор, слід робити акцент на тому, що персонажі допомагають тим, хто потребує допомоги, захищають Батьківщину.
Організовуючи спільні ігри, зокрема з сімейно-побутової тематики («Очікуємо гостей», «Сімейний відпочинок за містом” тощо) і ігри-драматизації за сюжетами казок, слід створювати ситуації, у яких дошкільники матимуть змогу перейнятися переживаннями героїв і співвіднести еталони моральної поведінки у казці зі своєю власною поведінкою. У таких іграх важливо подолати «роз’єднаність» ігрових угрупувань хлопчиків і дівчаток, які зазвичай виникають через різницю їхніх ігрових інтересів.
Організовуючи спільну трудову діяльність, доцільно об’єднувати хлопчиків і дівчаток для виконання достатньо простих доручень, де треба проявити і фізичну силу (хлопчики), і акуратність, ретельність (дівчатка). Поступово діти вчаться самостійно розподіляти між собою трудові операції з урахуванням статі партнера.
Але не слід забувати про індивідуальні нахили та інтереси дітей. Іноді хлопчики із задоволенням і дуже вправно орудують голкою, а дівчатка – молотком, і це не заважає їм у всіх інших ситуаціях виявляти свій “чоловічий” чи “жіночий” тип поведінки.
Отже, завданням вихователів є формування гендерної компетентності як складової життєвої компетентності дітей дошкільного віку. Розроблення та впровадження у практику роботи гендерно-освітньої технології сприяє розширенню гендерних компетенцій усіх учасників соціокультурної взаємодії – дітей, батьків, вихователів.
Підготувала: вихователь-методист
Романович Т. Є.
Лютий, 2016р.