Однак у педагогічній практиці наступність найчастіше зводять до визначення рівня готовності дитини до школи та адаптації при переході від дитячого садка до навчання в школі. Саме перебільшена увага дорослих, які відповідальні за розвиток дитини, до процесу її підготовки до школи призводить до суперечок і непорозумінь між суб’єктами освітнього процесу.
Дошкільний вік є самоцінним періодом, упродовж якого відбувається загальний розвиток дитини, зокрема її підготовка до школи. Дитина зростає фізично, пізнає світ і постійно збагачує свої уявлення про нього. У неї розвиваються психічні процеси, здібності, базові якості особистості, які потім визначатимуть її поведінку та діяльність протягом усього життя.
Перехід із дошкільного навчального закладу до школи кардинально змінює життя дитини. Основним при цьому є зміна виду діяльності – від необов’язкової до обов’язкової, від гри до систематичного навчання. Це потребує значної внутрішньої роботи, у результаті якої змінюється самосвідомість дитини та формується внутрішня позиція Я-школяр. І щоб зазначені зміни відбулися безболісно, дитині слід мати певний рівень психічного розвитку, сформований протягом усього періоду дошкільного дитинства. Проте в реальному житті непоодинокими є випадки, коли в шестирічному віці дитина психологічно ще не готова до школи, хоча має на достатньому рівні сформовані спеціальні навички, як-от читання, письма виконання простих математичних обчислень тощо. І якщо цей період збігається із закінченням перебування дитини в дошкільному закладі, то, ймовірно, вона стикнеться із труднощами на початку навчання в школі, і процес адаптації до нових умов потребуватиме від неї надмірних зусиль.
Дитина дошкільного віку зазвичай не бере участі в розв’язанні життєвої ситуації, пов’язаної із переходом до навчання у школі. Тож важливо, аби в цей період дорослі люди (батьки, вихователі та вчителі початкової школи) приймали адекватні рішення, спираючись насамперед на об’єктивні показники дошкільної зрілості дитини.
Формально в нашій країні існують єдині вимоги до всіх дітей, що вступають до школи. Так, у дитини мають бути сформовані емоційно-вольова, мотиваційна, інтелектуальна сфери відповідно до вікових особливостей.
Та все ж досить поширеними є випадки, коли школа висуває конкретні вимоги до спеціальних вмінь та навичок майбутніх першокласників. Тож, коли йдеться про готовність дитини до школи,батьки найчастіше мають на увазі її інтелектуальний розвиток і часто свої зусилля скеровують на розвиток саме цієї сфери особистості дитини, приділяючи значно менше уваги розвитку інших сфер – мотиваційної, емоційно-вольової, комунікативної тощо. Такий підхід спричиняє певний дисбаланс у розвитку дитини, зокрема й перешкоджає повноцінній її підготовці до школи. З огляду на це слід проводити широку просвітницьку роботу серед батьків, ознайомлюючи їх із критеріями оцінювання дошкільної зрілості, яка є запорукою безболісної адаптації дітей до школи. Оскільки саме батьки є найбільш зацікавленими особами у збереженні психічного здоров’я дитини та її захисту від стресів.
В Україні останнім часом виникла й продовжує розвиватися мережа розвивальних центрів та інститут репетиторства. Зазвичай розвивальні центри пропонують для старших дошкільників заняття з логіки та математики, читання, письма, англійської мови; рідше – заняття з творчих видів діяльності (аплікація, ліплення, малювання, хореографія тощо); за необхідності – заняття з учителем-логопедом. Тобто фактично здійснюється інтенсивна робота щодо формування у дитини конкретних навичок. Мабуть, попит серед батьків саме на ці заняття обумовлений існуванням у їхній свідомості стереотипів щодо підготовки дитини до школи: якщо дитина вміє читати, рахувати, писати, значить, вона уже може навчатися в школі.
Складається парадоксальна ситуація: загалом педагоги дошкільних закладів роблять значно більше для розвитку дитини, зокрема й щодо її підготовки до школи, ніж розвивальні центри чи репетитори. Однак, якщо вони не навчають читання і письма (формування цих навичок не є обов’язковим згідно зі стандартом дошкільної освіти), батьки лишаються недостатньо задоволеними, тож і звертаються до розвивальних центрів або до репетиторів.
При вступі до школи часто виникає конфлікт, іноді дуже гострий, коли в дитини перевіряють сформованість спеціальних навичок: читання, письма, виконання арифметичних дій. У школі здебільшого вдаються до перевірки сформованості в дитини згаданих навичок. Найбільше суперечностей виникає навколо навички читання. А це означає, що батьки чи вихователі мають у дошкільному віці навчити дитину читати. При цьому слід зазначити, що непоодинокими є випадки, коли дитина сама опановує ці навички, а батьки лише підтримують її бажання та інтерес до самостійного читання.
Тому краще було б:
ü використовувати діагностичні методики, які розроблені провідними науковцями спільно з педагогами-практиками та практичними психологами й пройшли апробацію;
ü зобов’язати здійснювали цю діагностику практичних психологів і педагогів дошкільних навчальних закладів, аби процес відбувався у звичних для дитини умовах;
ü за бажання батьків діагностику проводити в їх присутності, попередньо домовившись з ними про невтручання у процес;
ü діагностувати дітей не індивідуально, а в групі, у процесі колективної ігрової діяльності, що природніше для дитини дошкільного віку, ніж індивідуальне опитування чи індивідуальне виконання завдань у присутності абсолютно незнайомої людини.
Отже, якщо вихователь професійно виконує свої посадові обов’язки, докладаючи максимум зусиль для всебічного розвитку дитини, яка постійно відвідує дитячий садок, і повсякчас долучає до цього процесу батьків, то перехід до шкільного навчання для дитини не буде стресогенним чинником. Якщо ж віддавати перевагу якомусь одному напряму розвитку дошкільника на шкоду іншому, готовність дитини до школи, найімовірніше, буде недостатньою. А отже – при переході до школи дитині треба буде не просто зробити крок на іншу сходинку, а стрибнути через прірву.