Діти є активними свідками процесів, що відбуваються в суспільстві. Криза, що охопила країну, безпосередньо впливає на батьків (особливо на виконання ними батьківських функцій), що, природно, позначається на дітях. У цей період знижені або порушені можливості і здатності працювати, любити і насолоджуватися життям. Криза настає, коли під тиском життєвих обставин відмовляють звичайні механізми ефективного протистояння їм.
Після важких подій у вас можуть бути відчуття: безвиході й безнадії; смуток або дратівливість; проблеми з концентрацією; постійна настороженість; наляканість; притуплення почуттів, безрадісність; прагнення уникати людей, місць чи занять; неприємні сни, спалахи важливих спогадів.
Ці відчуття — нормальна реакція на ненормальні події.
Рекомендації батькам щодо профілактики посттравматичних
стресових розладів у дітей
Особливо вразливою групою під час конфліктів стають діти. Саме підтримка, яку надають дитині протягом і після неприємних або травматичних подій батьки, родичі та дорослі друзі сім’ї, є вирішальним чинником у подоланні негативних наслідків травматичного стресу. Прислухаючись до того, що відбувається, батьки можуть знайти шляхи допомоги дитині впоратися зі своїми почуттями. Якщо батьки можуть бути разом з дітьми, дітям набагато легше. Дорослі, які можуть говорити з дітьми про події і сприймати їх почуття, допомагають дітям пережити травматичний стрес з меншими втратами.
Поради батькам щодо профілактики стресових ситуацій у дітей:
· організуйте можливість дитині для «розрядки» напруги — заняття спортом, танцями, рухливі ігри;
· користуйтеся можливістю зайвий раз обійняти, погладити дитину, потримати її за руку, зробити масаж або покласти руку на плече. Позитивні тілесні контакти дуже корисні для зняття напруги;
· поговоріть з дитиною про ті почуття, які вона пережила або відчуває. Ви можете сказати, що багато людей відчували тривогу, страх, гнів, безпорадність. І що ці почуття — нормальні людські реакції на складні ситуації;
· будь-яка, навіть маленька дитина, потребує пояснення того, що відбувається. Для неї важливо знати, чому батьки тривожаться,сердяться, горюють. Що відбувається в сім’ї, в місті. Постарайтеся пояснити це коротко (4—5 фраз) і спокійно;
· щодо почуття страху, то важливо запевняти дитину в тому, що боятися — це природно. Що сміливі люди — також бояться. Проте їм вдається впоратися із власним страхом. І що дитина також смілива, сильна і обов’язково впорається;
· підтримуйте надію на краще;
· якщо реакція дитини, на вашу думку, є надмірними або незрозумілими вам, якщо симптоми повторюються без особливих змін, якщо ви турбуєтесь, — зверніться за консультацією до психотерапевта.
Поради з адаптації дітей до нових умов
Процес звикання до нових умов життя, нового оточення, до нових вимог і порядку розуміється як адаптація. Найкращим профілактичним засобом збереження психічного здоров’я в період адаптації до нових умов є уважне ставлення батьків до дитини, розуміння ними її внутрішнього світу, проблем, переживань. Відомо, що не існує готових рецептів та моделей виховання, які можна просто взяти і без змін «прикласти» до своєї дитини. Але незважаючи на це, для полегшення процесу адаптації дитини до нових умов все ж можна дати певні рекомендації:
• Основними помічниками дорослих у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.
• Дозвольте дитині бути самою собою, зі своїми недоліками, слабкостями та достоїнствами. Приймайте її такою, якою вона є. Спирайтесь на сильні сторони дитини.
• Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без уваги і нагляду. Дитина дуже вразлива і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.
• Задля виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження.
• Не соромтеся демонструвати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що будете її любити за будь-яких обставин.
• Діти потребують більше фізичних контактів, обіймів.
• Переконайтеся, що ваші діти мають достатньо часу для відпочинку і сну.
• Намагайтеся дотримуватися розпорядку дня (або відновити його), зокрема щодо вживання їжі, відвідування школи (дитячого садка), виконання повсякденних справ тощо.
• Якщо ваша дитина відвідує навчальний заклад і Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це з педагогом (вихователем), практичним психологом навчального закладу.
• Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це педагогічного працівника (вихователя, практичного психолога) навчального закладу. Саме такі події часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.
• Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.
• Допоможіть дитині запам’ятати імена нових дітей, учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.
• У батьках діти хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів.
Успіх породжує успіх і посилює впевненість у своїх силах як у
дитини, так і в батьків.
Пам’ятайте: дитина – це дзеркало життя батьків. Як у краплинці води відображається сонце, так і в дітях відображається вся організація життя сім’ї.
Сімейні конфлікти завжди залишають важкі негативні емоційні на вигляді психологічного дискомфорту, стресів і депресій. Останнім часом в українському суспільстві спостерігається значне зростання кількості сімейних конфліктів, часто навіть з повним розривом стосунків. Через розбіжності в оцінках подій, які відбуваються, та політичні вподобання навіть близькі члени родин стають ворогами. У деяких ситуаціях це стало приводом розриву, оскільки причини такої поведінки містяться десь глибше, в невирішених раніше конфліктах.
Тому важливим у таких випадках є допомога у переживанні таких подій та інформація про шляхи відновлення родинних зв’язків, медіації, формування толерантного ставлення до інших, навіть протилежних, точок зору з дитинства, знаходження способів взаємодії в ситуації дотримання різних поглядів.
Для попередження та вирішення конфліктів:
· зберігайте витримку в будь-якій ситуації;
· вчасно зупиніться, намагайтесь не доводити справи до агресивного чи ворожого загострення;
· дайте можливість людині, з якою спілкуєтесь, повністю висловитися;
· критикуйте не людину, а її думку;
· ілюструйте свою позицію більше аргументами, ніж емоціями;
· всебічно аналізуйте розмови, щоб виявити свої помилки, і знати на майбутнє, як їх уникнути;
· знайдіть у поведінці, бажаннях, прагненнях своїх близьких щось хороше, зосередьтеся на цьому;
· показуйте на власному прикладі дітям, як треба правильно сперечатися;